"Біло-сердечний прорив" або деякі візії теперішнього та майбутнього України.

Автор: Чистяков Олександр Додано: 2008-01-15 13:24:24

Версія для друку Закачати статтю

Добрий день усім! Давно хотів написати нову порцію своїх думок з приводу того, що відбувається у нашій державі, особливо у світлі останніх політичних подій , але все руки не доходили. Але останній виступ Олега Тягнибока у його блозі на УП ось тут простимулював моє натхнення, оскільки я побачив, що далі спробу свого аналізу та передбачень на майбутнє відкладати не варто, інакше  значна частина українського бунтарського   культурницького медіа-простору ризикує повернутись на "круги своя" у спробах побудувати своє рідне національне українське гетто, етнічно та бізнесово чисте, якому заважали, по життю заважають і надалі теж будуть заважати злі вороги. Що за обставин сучасності було би остаточною та безповоротною, без можливості щось у подальшому виправити, профанацією та загибеллю української національної ідеї у найбільш глобальному розумінні цього слова.
 

Я досить давно намагався аналізувати події Помаранчевої Революції, підбірка моїх статей на загал доступна тут  

тому зайвий раз повторювати вже сказане не буду. У цьому нарисі спробую змалювати лише те, чого реально досягнула на цей момент Юлія Тимошенко, як історична постать для України та її народу, і чого вона ще може досягнути, або у які пастки по дорозі до здійснення своєї мети може потрапити.

Ось у цій статті 2005 року  я аналізував тодішні можливі розгортки подій і висловлював свою думку на тему того, яким напрямком варто було би рухатись. На цей момент пройшло достатньо часу щоби проаналізувати, що відбулось ТАК, що НЕ ТАК і яким чином у такому разі все рухатиметься далі. 

Почнемо з того, що не відбулось так, як хотілось (можливо і не могло відбутись на той момент).

Водночас залишається незмінним те добре, що таки сталось за цей час, і що дає нам перспективи та надії на майбутнє

Вичленувавши ці пункти тепер спробуємо зробити побіжний  аналіз перспектив і наслідків, які з наявністю цих пунктів пов'язані. Почнемо з найголовнішого на мій погляд, аналізу психоматриць, які уособлювали собою ключові постаті помаранчевої та пост помаранчевої доби, тому що тільки після такого аналізу можливо вичленувати глибині причини дій і, відтак, найбільш неперехідні та значущі їхні наслідки.
 

Що відбувалося з діями та намірами Ющенка та Тимошенко впродовж останніх років, після Помаранчевої Революції?  Як не бери, але Ющенко врешті-решт став уособлювати собою весь психотип стародавньої української Руїни з її підступами, зрадами, інтриганством та дрібним політиканством, неможливістю дійти до якоїсь загальноприйнятної корисної для всіх точки зору та невситимою зажерливістю всіх, хто хоч трошки побачив для себе можливість вирватись «із грязі в князі». Ющенко увібрав у себе всю психічну матрицю цього, до речі питомо українського і дуже традиційного, шляху розвитку, і за наявності лише його на чолі держави у добу після 2004 року нічого принципово нового Україні б не дала. Руїна пройшла би своїми шляхами і закінчилась би абсолютно тим самим, чим вже не раз закінчувалась у минулому. Але на противагу тому був психотип Тимошенко, яка показала принципово іншу для України якість політики, хоча досі ще далеко не ту якість, яка була окреслена ЯК МОЖЛИВІСТЬ основним потенціалом Помаранчевої Революції.  Психотипи Мороза Кінаха та інших різних такого типу нічого вельми цікавого собою не являють, це психотипи дрібних князьків та бояр епохи розбрату, які не в силах нічого робити глобально, але цілком здатні локально гадити та вставляти палки у колеса, принагідно, якщо дають таку можливість, встромляючи ножа у спину тим, хто їм повірив та відкриваючи ворогу вночі брами міст. Особлива тема – Янукович, але то не є  власне кажучи український психотип, впродовж історії України місце, яке зайняв Янукович, завжди займав зовнішній  ворог,  особливість теперішнього моменту у тому, що психотип зовнішнього ворога діяв як-ніби зсередини, працюючи водночас каталізатором процесів  та тим "поганим хлопцем", проти якого об'єднуються люди, які за інших обставин йшли би більш ніж відмінними одне від одного шляхами. Юлія Тимошенко привнесла елемент хаотичного несподіваного руху у цю всю налагоджену машину, руху, завдяки якому стало можливим цілковито інакше порівняно з минулим поєднання частин. Тимошенко - креативна, пасіонарна особистість «кочового» типу, яка привнесла в українську політику те, за допомогою чого раніше Україну завойовували її недруги, а саме:
 

1.     Усвідомлення необхідності чіткої централізації та командних дій для тих, хто бажає бути дієвою владою цієї країни
 

2.     Усвідомлення необхідності для державного будівництва ставити всезагальне над особистим, підкорюючи особисте всезагальному.
 

У останній українській історії подібного роду підхід був властивий хіба для ОУН, хоча там все було обтяжено впливом тоталітарної свідомості, але, однак, саме за часів ОУН і виникли чіткі та зрозумілі властиво українські структури, які були здатні вести ефективну боротьбу та де у чому і перемагати потужні тоталітарні машини того часу. Радянська Україна теж мала ці чіткі структури управління, однак вони не були властиво українським продуктом а, у чіткій український традиції, були «накинуті» як зовнішня канва дії черговими «варягами», роль яких на той момент грала ВКП(б). У випадку Юлії Володимирівни дієвість її шляхів підсилено генетичною «розірваністю» з історією багатовікових українських поразок та історичних тупиків, оскільки вона не вийшла базово з кола тих людей, які сучасний варіант історії України брали за основу свого світогляду. Вона привнесла з собою в українську політику психологію конквістадора, авантюриста і переможця, втіливши у собі багато у чому дух Східної, Лівобережної України, де, як у котлі, перемішувались найрізноманітніші генетичні та культурні впливи різних народів та племен. І цей життєдайний синтез дозволив їй надихнути нову хвилю на запліснявілі простори української політики. Її не у повній мірі етнічна українськість, яку їй часто закидають різні її недоброзичливці у цьому разі є лише благом, оскільки дає можливість свіжого та незаангажованого багатовіковою "кармою" поразок та зрад погляду на речі та дій відповідно цього погляду. Однак вже наявна історична даність є такою, що ті шляхи, якими вона пішла, неминуче приведуть до двоїстих наслідків, сутність яких варто усвідомити перш, ніж вони стануть серйозною проблемою для подальшого розвитку української держави.
 

1.    По-перше як практичний політик вона вибрала спиратись на найменш заплямоване з наявних на цей момент сил теперішніх українських «сильних світу цього» лише трохи розбавляючи це «новою кров'ю» культурної та політичної молодої еліти. Це дає їй досить потужну та ефективну команду, здатну звертати гори. Але ця команда має одну суттєву ваду: вона «намертво» зцементована навколо особистості Юлії Володимирівни Тимошенко, і якщо раптом цей «цемент» щезне, відразу розвалиться на декілька у чомусь навіть взаємозаперечуючих «векторів впливу». 
 

2.    По-друге, налаштованість цієї команди на суто практичну а часом короткочасно ефектну та у теперішньому часі ефективну політику «практичних справ» може суттєво утруднити усвідомлення Україною довготривалих стратегічних перспектив, які вимагають більш відстороненого та абстрактного мислення, ніж зацикленість на дії в «теперішньому часі» як основі всього. Крім того логіка практичної політичної боротьби того типу, у який вона втягнулась, неминуче змусила  взяти її на себе багато таких зобов'язань перед членами своєї команди , що всі з цих зобов'язань легко буде поєднати з роботою на благо України. Однак змушений констатувати, що це скоріше не вада і проблема самої Тимошенко, як стан та рівень свідомості нашого суспільства у цілому, коли не всі прекраснодушні романтики можуть бути ефективними практиками а більшість ефективних практиків є сухими, холодними людьми, яким чужі будь-які абстрактні мрії зовні мрій про "владу світу цього". Якби воно було інакше, то досі вже змогла би організуватись абсолютно незалежна та автономна від Тимошенко, Ющенко чи інших лідерів система громадського самоврядування, оскільки для такої системи необхідні лише чіткі усвідомлення людей стосовно своїх прав та прагнень ці права відстоювати, а оскільки така система поки що не виникла, то це означає, що розуміння прав та прагнень є розмитими і поки що не досить конкретними.
 

3.    По-третє вимушена зв'язка у владному тандемі з «Нашою Україною» веде до того, що з боку БЮТ будуть забезпечуватись суто практичні та емпіричні речі, а якісь ідеологічно-стратегічні візії будуть виходити переважно з лав «Нашої України». Це не є дуже добре з огляду на доволі вузьку європо- та націо-етноцентричність цієї політичної сили, що приводить до суттєвого звуження глобальності мислення,необхідного для насправді нестандартних і творчих пошуків реальної місії країни у світі. Однак на цей момент це неминучий етап, який зазнає серйозної кризи відразу, як виникне нагальна необхідність усвідомити євразійський вектор українського розвитку, який до цього часу практично неусвідомлений та занехаяний. Чим користуються дуже часто ворожі для нашої держави сили. Намагаючись заповнити цей вакуум своїм розумінням євразійства, у якому місця для української держави немає взагалі. 

Навіть побіжно оглянувши окреслені тенденції можна зробити деякі найбільш очевидні наслідки на найближче майбутнє. По-перше те, що стосується самої Тимошенко та її політичної сили, а по-друге те, що стосується суспільства у цілому.  Що стосовно Тимошенко, то сувора централізація, необхідна та ефективна у випадку перманентних «військових дій» в державному управлінні ЗАВЖДИ обертається розростанням та підсиленням впливу державно-бюрократичного апарату. Зі всіма вадами адміністративно-бюрократичного способу керівництва. Природньо, що при такому способі керування найефективнішим буде концентрація влади у руках однієї пасіонарної особистості з добрими намірами. По аналогії з тим як літак, який втратив автопілот, треба перевести на ручне управління і довіритись пілоту. Але після виходу з піке ВКРАЙ НЕОБХІДНО цей автопілот відновити, і роззосередити владу від центру на периферію для максимального обмеження та підпорядкування «звортнім зв'язкам» влади державно-бюрокартичного аппарату. Це той етап, який поки що у світі В ПОВНІЙ МІРІ  не пройшов взагалі ніхто. В України є шанс бути першою. Але це буде можливо лише за тих обставин, якщо  українське суспільство грамотно використає той час, який йому буде дадений, поки нова державно-бюрократична українська машина буде стверджувати себе та підсилюватись, перемелюючи у собі рештки старого постімперства, що зайшло у логічний та старечий маразм «влади парїїв». На цю боротьбу і це перемелювання потрібний час. Цим часом українське суспільство повинно скористатись, щоби вибудувати всередині себе горізонтальні мережеві взаємозв'язки. Які будуть використані для захисту своїх прав та свобод та дієвої протидії владній машині у тих випадках, коли вона вже буде мати достатньо сил щоби не тільки «перемолоти» своїх конкурентів, але і зазіхнути на повномасштабну владу над суспільством як таким. Такі наміри - це природня властивість БУДЬ-ЯКИХ державно-бюрократичних машин, і чи вистачить у Юлії Володимирівни мужності і мудрості не тільки премогти за її допомогою чужого дракона, але і демонтувати після цієї перемоги - то покаже тільки час. Але за будь-яких обставин вона цього просто не зможе зробити, якщо не будуть вибудувані горизонтальні мережеві зв'язки нарівні живої тканини суспільства, якщо люди не зможуть об'єднатись одне з одним на основі ідей спільної дії для спільних досягнень і захисту своїх прав, як матеріальних так і духовних. Час після революції ми багато в чому використали просто на усвідомлення наявності проблем. Час, який Тимошенко буде у владі а державно-бюрократична машина буде основні свої зусилля витрачати не на захоплення влади над власним суспільством, а на боротьбу з іншими владно-олігархічними драконами, - це час для усвідомлення суспільством не лише наявності проблем наподобу до природньої дихотомії України, розподілу на Захід-Схід і т.п., але і шляхів цих проблем вирішення. Без цих живих об'єднавчих ідей жодні соціальні програми чи приріст ВВП нас не порятують, а будуть лише короткочасними «паліативами». Ми повинні будемо знайти ідейну єдність, тільки з цього зможе виникнути подальший розвиток.
 

Якщо брати по історичній аналогії, то часи Ющенка подібні на часи Гетьманщини і Руїни, часи Тимошенко будуть подібні на часи ствердження державної машини Катерини Другої, з тією відмінністю, що центр цієї машини буде знаходитись на цілком українських теренах. І парадокс полягає у тому, що Руїна Гетьманщини завела Україну у неволю кріпацтва, яким на той час користувались державні діячі для ствердження своєї держави, і тільки після ліквідації самоврядування часів Гетьманщини змогла виникнути потужна та ефективна на той час імперська державна машина. Але сучасна ефективна державна машина подібного типу в сухому рештку буде мати сенс лише тоді, КОЛИ ПРИСЛУЖИТЬСЯ ДО НАРОДЖЕННЯ ТА СТВЕРДЖЕННЯ ТОГО САМОВРЯДУВАННЯ, ЯКЕ МИ ІСТОРИЧНО ВТРАТИЛИ ЗА ЧАСІВ КАТЕРИНИ, АЛЕ ВЖЕ НА ПРИНЦИПОВО ІНШОМУ ІСТОРИЧНОМУ ОБЕРТІ ТА ЗОВСІМ ІНШІЙ ЯКОСТІ СВІДОМОСТІ.  І якщо так станеться то це буде означати що маятник, який три сторіччя тому хитнувся в один бік тепер повернувся на попереднє місце, але вже оновлений і озброєний новим досвідом та життєвим сприйняттям. Що дозволить іти уперед на принципово інші порівняно з минулим обрії. Проблеми часів правління Тимошенко можуть, до речі, бути абсолютно психологічно подібними проблемам часів Катерини Другої (за виключенням того, що під час "точок біфуркації" політичного простору вибори треба буде робити у психологічно та напрямковo протилежному руслі, ніж були зроблені тоді, і якщо так буде то це означатиме, що історичні уроки ми засвоїли добре), починаючи від втрати «державними сановниками» відчуття реальності і бажання перебрати і державу, і народ у свою вотчину, закінчуючи бажанням побудувати "потьомкінські селища" для цариці, щоби захистити тим себе і свої інтереси влади та земної могутності. Губський чи Хорошковський мало чим психологічно відрізнятимуться від Потьомкіна чи Орлова. І це - неминучий наслідок намагання Юлії Володимирівні у поточній жорсткій та безкомпромісній політичній боротьбі спертись на підтримку «сильних світу цього» Це - її вибір, можливо навіть на цьому етапі це неминуче зло, але наслідки цього нескладно передбачити. Ці люди допоможуть Україні звільнитись від сьогоднішнього рабства, але завтра спробують її взяти у рабство власне. Як казала Леся Українка "хто визволить – в неволю забере". Якщо Україна неправильно скористається даним їй історичним часом і дозволить їм це зробити.
 

І наостанок хочу сказати, що я не поділяю побоювань багатьох людей сьогодення на предмет того, що сучасні магнати, у тому числі від Тимошенко, в силах і змозі знищити та роздати на всі боки Україну. Це було би неминучим за тих обставин, якби крім дихотомії «Ющенко-Янукович», які відображають собою впливи взаємозаперечуючих різновекторних сил української метаісторії, нічого іншого не було. Оскільки ці різновекторні сили у взаємному поборюванні обов'язково звали би на допомогу антагоністичні зовнішні сили і розплачувались би за їхню допомогу країною та людьми цієї країни. За допомогою Тимошенко в України буде вихід з цієї дихотомії. Навіть вельможі та сановники, які неминуче почнуть стверджуватись за часів її правління, не будуть вельможами та сановниками інших держав. Вони будуть і порожденням, і у чомусь успіхом, а у чомусь проблемою цієї землі. Це зумовлено базовим типом енергетики, який несе у собі Тимошенко. Всі дії, які вона робить, підпорядковані дуже чіткій і конкретній меті: сконцентрувати у своїх руках достатній владний ресурс, щоби мати можливість спробувати здійснити ту ідею країни, ідеальної у аспекті побудови владної машини та взаємин цієї машини із суспільством, про яку вона мріє і яку хоче побудувати. І люди, яких вона підбирає, хочеш не хочеш будуть йти у руслі цього загального потоку, які би особливі амбіції чи особисті проблеми вони при цьому не мали. Все: соціальний бюджет чи інноваційні технології, виконання обіцянок чи боротьба з агресивними впливами інших владних груп, призначення чи зняття «антикризових менеджерів» - все це для неї лише інструменти, кроки на шляху до цієї головної, базової мети її життя: спроби побудови ідеальної, нової країни «з чистого листа». Тому побоювання на предмет того, що задля бажання сподобатись чи на відпрацювання боргів комусь вона особисто віддасть в інші руки важелі впливу над країною та перекреслить тим для себе всі можливості здійснити свою власну мрію - вони просто беззмістовні. Вони викликані нерозумінням сутності мотивацій та життєвих потреб цієї людини. Її потреби - у спробах зробити велике. І нічого менше цього великого її не влаштує. Але цю основну ідею свого життя, у чому парадокс,  вона просто не зможе здійснити, спираючись лише на власну політичну партію чи державно-бюрократичний апарат. Якісь початки цьому можуть бути закладені, лише якщо народиться жива мережево-об'єднана тканина суспільства, яке знайде об'єднавчі для себе ідеї і захоче їх здійснити та задля них жити, без огляду на що б там не було. Сходженням Юлії Тимошенко на владний Олімп нам, Україні, дадений для цього найголовніше і найважливіше на сьогоднішню мить – ЧАС. І народження такої живої тканини суспільства залежить від кожного окремо взятого громадянина України. Його думок, життєвих цілей, намірів та дій. І поки що в нас є можливість прожити життя так, щоби наші нащадки пишались і нами, і нашим часом і тією країною, яку ми після себе залишимо. Але може - це не означає буде.  Попробуємо зробити так, щоби БУЛО. 

Nik:
Ваш E-Mail:
Коментар:
HTML-теги вирізаються!!!
* Введите защитный код из символов, отображенных в виде изображения. Если вы не можете прочитать код с изображения, нажмите на изображение для генерации нового вида кода.