Підсумок поточного політичного моменту. Спроба аналізу та передбачень.

Автор: Чистяков Олександр Додано: 2007-03-24 03:18:07

Версія для друку Закачати статтю

Добрий день всім, хочу цією статтею закінчити свій цикл статей про помаранчеву революцію, її минуле, теперішнє і майбутнє. У цій статті хочу основною темою дослідження зробити діяльність та її наслідки для теперишнього та майбутнього особисто Юлії Тимошенко та блока її імені. Мало хто може заперечити, що саме завдяки діяльності Юлії Володимирівни у величезної кількості людей ще збереглась віра у принципову можливість здійснення того, що було проголошено на Майдані. Без її існування ми на теперишній час мали би жахливу реакцію, набагато страшнішу за те, що маємо зараз, час. коли над країною "захлопнулась" би пастка всіх примар її минулого, пастка без будь-якої надії на вихід. Це було би:

1. Знеціненням будь-яких визвольних змагань української нації минулого без надії якось це змінити у майбутньому.

2. Тотальною владою великого капіталу того типу, що задля свого існування повинен продукувати екстенсивний, замішаний на безвідшкодовній витраті невичерпних природніх ресурсів планети тип розвитку, який дозволив би вирішити деякі тимчасові завдання сьогодення за рахунок підсиленого експорту сировинних ресурсів у технологічно розвинені країни, однак у глобальній перспективі виснажив би запаси корисних копалин території Євразії, завдяки асиметричному розвитку важкої промисловості за рахунок всіх інших ділянок суспільного організму, включно з культурною та сільскогосподарською складовою, та поставив би народи цієї території на межу морального, економічного та культурного здичавіння.

3. Знеціненням самих ідей моральної влади та загальногуманістичних ідеалів, всі суспільні процеси розглядались би лише через призму сили, яка народжується брехнею, підступами, привласненням та насильством, і лише такі типи сили шукали би собі для здійснення ті люди, які бажали би бути володарями та керівниками цієї землі, тому як не бачили би вони можливостей якось по іншому діяти задля досягнення своїх цілей. Найгіршим в цій ситуації було б те, що після настільки кошмарної зради своїх найкращих прагнень та почуттів люди відмовились би шукати якихось способів перемагати завдяки світлим ідеалам, а єдиним вартісним та дійсним вважали би цинізм, зневіру та владу "сили світу цього". Це було би дією, спрямованою проти найбільш глибинних пластів людської психіки, глибинної віри у Добре та Вічне. І такий стан речей спричинив би кошмарну жахливу реакцію, обриси фізичної втіленості якої я зараз не брався би описати. Однак завдяки дій Юлії Володимирівни Тимошенко цих пасток вдалось обминути, за що їй велика подяка і шана від нас усіх.

Однак в діяльності Юлії Володимирівни, як, урешті, і всіх інших політиків та звичайних людей, існувало не тільки те, що діяло у руслі ідеалів та намірів Помаранчевої Революції так і те, що в цьому напрямку діяло постільки-поскільки. Природньо, що кожен з нас по-своєму визначає ці ідеали та наміри, а відтак робить свою оцінку про дії у цьому контексті тих чи інших людей. Своє власне бачення я висловлював впродовж цих останніх років у циклі статей, ось перелік посилань на них у хронологічному порядку:

1. Революция, Украина, Россия, Европа, Касты и братство народов


2. Деякі історіософічні особливості української ідеї: минуле, теперішнє та майбутнє


3. Размышления на тему постпомаранчевых времен. Время разбрасывать камни и время предавать


4. Концепція українського „третього шляху”.


5. Підсумок обговорень концепції «третій шлях України». Узагальнюючий нарис


6. Підсумки по завершальному акорду подій «помаранчевої революції»

Тому у цій статті я не буду повторюватись, а лише підкреслю деякі моменти, найбільш з моєї точки зору важливі, і спробую оцінити діяльність Юлії Володимирівни на ґрунті цих важливих для мене оціночних критеріїв.

Отож почнемо.

1. Братерство людей різних мов та етнічних груп, об'єднаних любов'ю до землі, яка волею долі стала їхньою Батьківщиною та бажанням честі та совісті для влади.

За цим критерієм Юлія Володимирівна тримає безумовну першість, людям, які її оточують не властиві ксенофобія. расова чи міжнаціональна ненависть (я маю на увазі "дієве ядро", а не всю масу різношерстих послідовників, між якими, природньо, зустрічаються дуже різноматнітні люди). Однак недостатня сформованість та кристалізованість української національної ідеї у виконанні Тимошенко дозволяє довільні трактування багатьох речей людям, які позиціонують себе як її прибічники, що дає можливість політичним опонентам далі підігрівати теми ксенофобії, расової та міжетнічної ворожнечі і брати на цих темах максимально для них можливі за сьогоденних умов політичні бали. "Пауза" у написанні програмної для своєї політичної сили стрункої системи поглядів затягнулось, і подальше зволікання з цим завданням може бути більш ніж небезпечним для майбутнього. Оскільки істина насьогодні полягає у тому, що політична сила БЮТ тримається виключно на авторитеті та харизмі Юлії Тимошенко і сама по собі мало що собою являє. Безумовно там на порядок вище чесних та відданих рідній країні людей, ніж у всіх інших політичних силах разом взятих, однак цього недостатньо для дієвої протидії владі тих. хто сьогодні є політичними опонентами БЮТ. Лише чітка внутрішня, ґрунтована ідеології, структура партії та блоку зможе допомогти відсіяти непотрібні елементи всередині політичної сили ЮВТ та дозволить перетворити її з суміші "приводного реміня" для ЮВТ та зібрання людей, що прийшли змагатись за свої меркантильні інтереси в дієву політичну силу самостійного плану. Хоча, врешті, можливо від цієї сили так багато і не вимагається, як ми зможемо побачити протягом нашого подальшого дослідження. Однак деякі основні кроки у цьому напрямку з боку ЮВТ повинні бути зробленими, тому що на сьогоднішній день ми маємо лише загальну декларацію про належність політичної сили до ідей солідаризму і не набагато більше. 90% сучасних партійців "Батьківщини" дуже смутно собі уявляють чим є ця ідеологія і під яким соусом її істи, хоча у відсотків 80% тих, хто вважає себе прихильниками ЮВТ основні програмні засади цієї ідеології, як то примат всезагального перед особистим, але не за рахунок "виключення" особистої свободи людини, обмеження влади великого капіталу, примат ідеології, спрямованої на взаємопідтримку, а не на конкуренцію та боротьбу, крім повного та беззастережного прийняття нічого не викликатимуть. Інакше кажучи на сьогоднішній момент ЮВТ досить чітко окреслила, які напрямки ОСОБИСТО ДЛЯ НЕЇ є найбільш прийнятними та найбільш відповідають її внутрішньому баченню та мріям, однак поки що не зуміла зібрати у себе у своїй політичній силі критичної маси однодумців, які могли би стати дієвою самостійною силою навіть і без її участі. Однодумців в неї вистачає поки що лише на те, щоби все ж таки мати можливість ЗА ЇХНЬОЮ ДОПОМОГОЮ якось нейтралізовувати діяльність інших. Цього може бути достатнім сьогоді, цього не буде достатнім у майбутньому.

2. Моральні критерії для тих, хто бажав би здійснювати функції влади у державі.

Знову ж, особисто до ЮВТ претензій немає. Однак специфіка сучасного політичного процесу така, що практично неможливо уникнути компромісів при формуванні тих самих виборчих списків. Був певний час безпосередньо після подій 2004 року. коли цілком можливо було утворити політичну силу практично "з нуля", основим критерієм беручи безкорислівість намірів людини. Однак той час було втрачено, напевно Юлія Володимирівна просто побоялась цілком і повністю стати на настільки непевні з точки зору звичайних політичних методів рейки і взяла курс на те, щоби позбавити Януковича найкращих з її точки зору "організаторів процесу", що неминуче привело у її списки численність людей з досить сумнівними моральними якостями хоча і, безумовно, талановитих в організаторському та бізнесовому плані. Це привело до ситуації коли задля дотримання політичною силою основного курсу у напрямку, близькому серцю ЮВТ необхідно встановлювати чітку механіку внутрішньопартійної та внутришньоблокової бюрократії, яка мала би вирішальні важелі впливу на способи політичного волевиявлення всіх інших членів політичної сили, і без такого роду бюрократії та харизми особисто ЮВТ діяльність політичної сили БЮТ єдиним фронтом у сучасному форматі не є можливою. Без важелів впливу наподобу до імперативного мандату за сьогоднішніх обставин БЮТ дуже швидко перетвориться у римейк "Нашої України" зі своїми власними "любими друзями" як і всіма іншими наслідками такого типу розвитку. Як би це не прикро звучало, але запорукою успішної діяльності БЮТ у її теперішньому вигляді є лише тверда диктатура внутрішнього уставу та наявність дієвого харізматичного лідера з добрими намірами. За будь-яких інших обставин ця сила у її сьогоденному вигляді не буде здатна утриматись купи. Це безумовний мінус того типу розвитку, який обрала ЮВТ, хоча були і беззаперечні плюси: бачучи перед собою певні звичні для них координати політичного поля, багато з сьогоднішніх можновладців не пішли по шляху загнаних у кут щурів, що, безумовно, знизило до температури "нижче точки кипіння" політичний градус у державі. Невідомо наскільки держава у 2004-2006 роках могла реально витримати кризу, яка перевищила би "точку кипіння". Якщо ж ця "точка кипіння" буде у 2007 році, то політичні противники БЮТ втратять значну частину своїх демагогічних козирів, оскільки насьогодні практично все, чим вони так лякали людей у виконанні "помаранчевої влади" вони самі ж і здійснили, причому у досить незграбний і бездарний спосіб. Тому навряд чи знайдуться люди, які занадто сильно захочуть за них на барикади, хоч би і за гроші. А раз так, то на порядок зменшується небезпека, що конфлікт владиний перейде у конфлікт громадянський.

3. Усвідомлення країною свого власного внутрішнього сенсу існування, відмінного від бажання до когось приєднатись чи з кимось навіки розійтись.

Безумовною перевагою ЮВТ як лідера у цьому плані є те, що за нею йдуть люди, які, в незалежності від місцепроживання та мови, якою розмовляють, якраз і бажають усвідомлення внутрішньоукраїнської мрії, внутрішньоукраїнського "міфу", яка наповнювала би нашу націю самостійним сенсом існування. Електорат "Нашої України" це переважно суміш послідовників ідей національного фундаменталізму з послідовниками ідей світового європоцентризму та торгової цивілізації за англосаксонським зразком, ці типи мислення хворі або тенденцією до національної самоізоляції або ідеєю культивування жадібності та егоїзму як найліпших рушійних сил суспільства та цивілізації. Обидві ці типи напрямку думки (які, до речі, часом якимось чином уживаються всередині одних і тих самих людей) не в силах дати Україні жодного ЖИТТЄДАЙНОГО (а не захланного) сенсу існування, і в кращому разі можуть лише відстрочити зникнення нашої національної (не плутати з етнічною) спільноти з обличчя планети. Тому як спільнота, не надихана своєрідним, життєдайним та органічним для цієї спільноти міфом (у психоаналітичному розумінні цього слова) спільнотою бути перестає. Безумовним недоліком є те, що багато у чому вимушена орієнтація на "найкраще з найгіршого" змушує ЮВТ намагатись то так то сяк перетасовувати одну й ту ж саму політичну колоду, йти на ситуативні союзи з людьми, які її неодноразово зраджували і водночас приділяти надзвичайно мало уваги її справжнім союзникам, яких вона може знайти лише серед людей, які поділяють її ІДЕЇ, а не серед людей, які згодні тимчасово об'єднати з нею свої особисті цілі проти спільного ворога, але не далі і не більше цього. Як тільки спільний ворог буде подоланий так відразу ж вчорашні ситуативні союзники можуть стати найзапеклішими завтрашніми ворогами. Це приводить до того що люди, які хотіли би бачити в політичній силі БЮТ втілення своїх мрій на усвідомлення сенсу внутрішнього існування країни втрачають орієнтири та напрямки для думки та дії. Це може зіграти злий жарт з Юлією Володимирівною завтра, коли вона прийде до влади (у чому особисто я переконаний, оскільки інших варіантів подій, у яких би ми зберігали ознаки своєї внутрішньої самостійності, не передбачається).

Окремо хотів би висловитись про психологію, тип мислення та перспективи еволюції виборців Партії Регіонів. Цей тип людей виріс з еволюції свідомості типу "нової радянської людини", тобто інтернаціоналізм на ґрунті російської національної ідеї, якщо дозволений такий каламбур . Менше з тим саме так воно і було, тип цієї психології людей не бажав би включатись в якісь типи національного розвитку, який не йшов би в руслі того чи іншого виду російського месіанізму, чи то ортодоксального чи комуністичного його варіанту. Насправді, як би парадоксально це не звучало, російська національна ідея нешовінистична (можливо правильно сказати нерасистська) по своїй природі, оскільки росіянином вважається хоч би й негр, людина будь-якої етнічної належності, якщо вона сповідує спільні для державного конгломерату цінності. Для старої російської імперії це було "православіє та самодєржавіє", для комуністичної пори - ідея світової революції та суспільства нового типу, однак була незмінною та сутність, що національна ідентичність як така не входила у перелік цінностей людей, які сповідували ці ідеї. За останній час відбулася певна мімікрія ідеї, коли ідеї російської державності намагаються надати певного типу національних ознак, однак сутність залишається незмінною: у незалежності від етнічної належності якщо ти сприймаєш москвоцентричну модель керівництва євразійськими просторами, то ти - друг, ні - ворог, зрадник чи ренегат. А якщо ворог не здається, його знищують . Іронія долі полягає у тому, що насправді йдеться не про несприйняття там мови України, якихось її своєрідностей та особливостей, а про заперечення всього вищенаведеного внаслідок асоціації у свідомості "професійних русофонів" мови, особливостей і т.п. з ідеєю можливості політично незалежної від Москви української державності, що "професійний русофон" буде заперечувати на органічному рівні. Навіть якщо цю державність будуть здійснювати етнічні мешканці московської області сумішшюю російської та англійської . Електорат Партії Регіонів успадкував від минулого усвідомлення спільної історичної долі євразійських просторів і тому буде знаходитись у природному антагонізмі з європоцентричними прагненнями, наприклад, електорату "Нашої України", однак не успадкував завершеної ідеологічної системи координат, і тому замінив колишній москвоцентризм регіональною клановістю та регіональним патріотизмом. Поки БЮТ буде йти в єдиній Зв”язці з "Нашою Україною" якихось серйозних проривів у роботі на цьому електоральному полі чекати годі, можна лише чекати на певну апатію цієї частини виборців внаслідок непрофесійної та соціально грабіжницької політики Партії Регіонів. Саме тому першочерговим для роботи на цьому електоральному полі є визначення чітких ідеологічних орієнтирів нової України стосовно просторів Євразії, орієнтирів такого типу, щоби вони могли ВКЛЮЧИТИ у себе типи свідомості, на Євразію орієнтовані.

Отож яку ситуацію ми маємо на теперішній момент. Юлія Володимирівна намагається зробити "рімейк" подій 2004 року з урахуванням "роботи над помилками" у міжпартійних стосунках БЮТ та "Нашої України". Однак такий напрямок ідеологічно безперспективний, оскільки він не в силах буде вивести Україну з зачарованого кола розділеності поміж основними типами свідомості українців. Однак він може виявитись достатньо дієвим та перспективним з точки зору зміни політичної владної верхівки сьогодення, що дасть нам деякий час для того, щоби усвідомити і себе і своє місце у світі і будь-які подальші пошуки нової держави робити в умовах, ненаближених до "бойових", з постійною загрозою втрати політичної та економічної незалежності внаслідок зовнішніх чинників. Більше того, такий поворот подій підштовхне частину "регіоналв" в бік початку пошуків їхнього регіонального бачення ідей української державності, реального наповнення саме держави Україна. Перші ластівки усвідомлення необхідності таких пошуків можна було спостерігати у передсмертних статтях Кушнарьова та останніх статтях Богатирьової у "Дзеркалі тижня" ("Національний прагматизм або есе про майбутнє України", "Дзеркало Тижня" від 27 січня 2007 року). Якість цих пошуків на даний час як на мене ще вельми сумнівна, однак сам факт їхньої наявності не може не тішити. і якщо, взявши владу, Юлія Володимирівна буде продовжувати шукати короткочасних ефективних практичних рішень то цілком може статись, що можливий ідеологічний центр майбутнього відійде від БЮТ в бік майбутніх оновлень регіональних ідей, коли вичленується течія, вільна від двічінесудимих проФФесорів та королів організованої злочинності. Однак ця течія не зможе сформуватись раніше, ніж будуть зроблені первісні найбільш необхідні та нагальні кроки, які забезпечували би фізичне виживання нашої держави. Перший з таких вкрай важливих кроків було покладено нещодавна, коли Рада прийняла закон про заборону приватизації газотранспортної системи України під будь-яким соусом. На черзі питання про конституцію та політреформу, які повинні бути вирішеними в бік знаходження стабільних механізмів керівництва державним механізмом. Реалізація цієї короткочасної тактичної мети дозволить перейти до більш програмних та довготривалих, а саме пошуків нових варіантів, типів української державності, заснованої на виявленні та усвідомленні українською спільнотою свого особливого призначення у світі (зразу же скажу, що кожна нація має якесь своє особливе призначення у цьому світі і успішна у світі рівно настільки, наскільки цьому своєму призначенню відповідає). В сучасних умовах це буде можливим здійснити лише під керівництвом харизматичного державного лідера, влада якого буде базуватись на особистому авторитеті. У критичні часи розвитку тих чи інших держав без таких "ключових особистостей", "особистостей долі" не було би можливим закладання підвалин, на яких потім будували наступні покоління людей. Часи Жани д'Арк у Франції, війни за незалежність у США, післявоєнна Франція де Голля та багато інших прикладів це засвідчує. Тому з моєї точки зору успіх майбутньої побудови України буде полягати у тому, наскільки Юлія Тимошенко свої особисті якості лідера, що дбає за свій народ, зуміє перетворити у систему спільної відповідальності нації самої за себе, систему самокерованих громад з живим зв'язком взаємообміну "суспільство-влада". Це цілком можливо робити на ґрунті систем електронної демократії, експерименти з якими були початі минулого року з додаванням, безумовно, відповідних адекватних дій "у реалі". 30 законопроектів від "Електронної Демократії", які внесла на голосування у Верховну Раду фракція БЮТ дозволяє з поміркованим оптимізмом дивитись у цей бік (поміркованим тому що ясно, що без особистої позиції Юлії Володимирівни жодних подібних рухів зроблено би не було, ці проекти та такі їхні результати - виключно її особиста заслуга). За умов наявності такого лідера та стабільної хоча би впродовж декількох років системи влади у країні буде час на те, щоби "зсередини" свідомості людей у країні проросли нові типи світобачень та усвідомлень інших варіантів взаємозвязків та взаємозалежностей, ніж було до цього, що і дозволить побачити у майбутньому ту інтегральну ідею загальнонаціональної єдності, якої так бракує на сьогоднішній день.

Ну і закінчити цей нарис хотів би такими підсумками.

1. Країні на сьогодні вкрай потрібні час та стабільність, але не на ґрунті "керованої бандократії", тому як всевладдя олігархічного капіталізму позбавить Україну будь-яких історичних та метаісторичних перспектив.

2. Країні на сьогодні вкрай потрібне усвідомлення нових синтетичних для цілої України ідеологічних орієнтирів розвитку, однак можливо ці орієнтири зможуть з'явитись лише по декількох роках стабільної влади в умовах живого взаємообміну "влада-суспільство". Першочерговим завданням на сьогоднішній день є фізичне збереження державності як такої.

3. За теперішніх обставин країні вкрай потрібен загальнонаціональний харізматичний лідер, влада якого трималась би перш за все на особистому моральному авторитеті. Юлія Володимирівна цілком в стані стати таким лідером (тому як навіть люди, які не будуть позитивно сприймати ідей її політичної сили цілком зможуть позитивно сприйняти її особисто, чому було немало доказів в багатьох ситуаціях), її прихід до влади - це справа найближчого часу, інакше ми ризикуємо позбутися державності як такої. На моє переконання забагато було віддано за цю державність, щоби так просто її позбутися, тому є всі підстави сподіватися, що цей деякий час на усвідомлення самих себе нам таки буде даний. А подальший розвиток країни буде залежати від того, як ми цим часом скористаємося.

Ну і найголовніше - все залежить від нас самих, немає жодних зовнішніх перешкод, які неможливо подолати, якщо ти зумів їх подолати всередині себе самого. Тому насправді все минуле ніщо перед майбутнім, наше майбутнє кличе нас. Спробуємо бути гідними його і най ся діє Божа воля.

Хай буде.

Зміст   |  Нагору